Роман "Людвисар. Ігри вельмож" – літературний бенефіс Богдана Коломійчука
І премію Коронації слова у 2013 р. здобув Богдан Коломійчук, презентувавши історико-авантюрний роман "Людвисар. Ігри вельмож". Досі читачі знали 29-річного автора завдяки його коротким оповіданням на сайті Гоголівської академії. Нині він дебютує в українських книгарнях з новинкою у біло-чорній обкладинці "як у Куркова". Його книга – третя у "про-львівській серії" видавництва Фоліо.
Дві вінницькі письменниці зустрічають переможця – Наталка Доляк і Вікторія Гранецька. Наталка модерує презентацію Богдана, з яким, як виявляється, у неї багато спільного: обох відкрила українцям Коронація слова, обоє – пов’язані з театром як актори і сценаристи. Отож, реквізит – стос книжок – підготовлений, грим накладений, світло виставлене. В партері гомонять журналісти, глядачі – принишкли в амфітеатрі... Завіси відкриваються... Мізансцена – Наталка Доляк в ролі літературної покровительки, Богдан Коломійчук – дебютант в амплуа переможця-королевича. Чому королевича?
– Я 7 років пропрацював актором, ні, прослужив, бо театру – служать. Нюхав куліси, знаю, який на смак і на замах грим... У моєму виконанні 151 принц, 242 підлітки! Збочених зайчиків і білочок – трохи менше...
Наталка Доляк теж зіграла немало "збочених звіряток", тому радісно "дає п’ять" побратиму! Але у Богдана з акторством вже, мабуть, покінчено – складно дорослому дядькові, який щодня голиться і важить 79 кг, з розгону стрибати на спину колезі з радикулітом! Хоча й нині він вміє відкинути пишного чуба граційно, як досвідчений принц.
Передувала театральній кар’єрі робота журналіста, завершувала – робота помічником режисера. Впродовж цих 10-річних професійних метань хлопець пише роман.
Події "Людвисара" розгортаються в другій половині 16 ст. у Львові, на Закарпатті й Волині. Містичні пригоди з викопуванням мерців переплетені з долями реальних персонажів польсько-української історії. Про обов’язковий інгредієнт авантюрного роману – любовну лінію – автор також не забув. Згадуючи про фразу, вирізану редактором у сцені "для повнолітніх" , Богдан ніяковіє, затинається... Він уникає таємничого слова, яке ніяк не промовляється вголос:
– Мені дуже бракує одного речення в еротичній сцені... Зараз в книгарні, слава богу, всі повнолітні... але все-одно не буду вживати того слова... Пристрасть до жінки подекуди штовхала вперед армії... і вершилась історія тільки тому, що комусь страшенно кортіло...
– Комусь страшенно хотілось сексу! – вигукує врешті Наталка Доляк.
Одна надто цнотлива гостя підводиться і залишає презентацію. Богдан "вдячний пані за цей пасаж!", але опановує себе, погоджується з Наталчиною підказкою і продовжує:
– Була ще пані в Фейсбуці, яка теж обурилась цим, бо ж вітчизняний автор мусить писати виключно про патріотів, борців з ворогами України, про висловусих дядьків, які голови рубають наліво і направо. Ми пережили такий шаблон історичного роману. Хоча добре, що він є, бо коли є шаблон в літературі, то це означає, що є твори. Наші шаблони створені метрами – Семеном Скляренком, Володимиром Маликом. Не знаючи їхніх творів, працювати у цьому жанрі – злочин. А мені хотілося розвіяти деякі міфи.
Богдан Коломійчук впродовж хвилини руйнує стереотип про масові спалення відьом. Виявляється, ця жорстока процедура для магістратів була надто дорога: витрати на ката і його помічників, витрати на дрова та солому – все коштує грошей!
– Йдеться ще про один фактор – забронзовіння і розбронзовіння історичних персонажів. Зокрема Костянтин Острозький – він бронзовий по саме нікуди, він навіть православно-бронзовий. Він такий бронзовий, що було лячно братися за цю бронзу. Між тим, він – звичайна людина. Він не був православним фанатиком, і навіть листувався з папським престолом...
Модераторка зауважує, жестикулюючи по-акторськи емоційно і виразно:
– Я бачила відгуки, то кажуть: настільки глибоке занурення в час! Наші читачі і критики, коли читають, то все шукають – де неправильно? де неточність? В цьому романі ніхто не може знайти неточність!
"Глибоке занурення" – наслідок захоплення Богдана Коломійчука історичними реконструкціями. Коли десь біля замків Невицького чи Берегвара ви бачите гурт людей в полотняному середньовічному вбранні, можете пошукати серед них сьогоднішнього дебютанта! Маючи досвід академічного фехтування, він вбирається у металеву кольчугу, бере до рук важкого меча та лупить супротивників на лицарських турнірах!
– Коли я редагував роман вдруге, втретє, вчетверте, то мав такі відчуття, ніби це якоюсь мірою спорт – ти набиваєш руку, тренуєшся... Тому я вдячний моєму [спортивному] досвіду. Він навчив мене не чекати музу: поки будеш чекати музу, лишишся голодним. Її треба самому притягувати, в брутальний спосіб, за волосся, і примушувати працювати на себе.
